«У нас зараз конституційний процес»
Саме 1995 року Ліна Костенко, яка ще з початку 90-х років неодноразово
їздила в зону, стала постійним учасником експедицій Центру. «Хтось любить
Україну, а хтось не любить. Одні занапастили Полісся, а інші — лазять по селах,
і рятують усе, що можна. Коли хлопці тягнуть усякі бодні, кадуби або улюблені
старовинні скрині Ростислава Омеляшка, я кажу: «Хлопці там уже нічого немає».
Часом хата така нещасна, вікна маленькі, і винести важко скриню або бодню, яка
там була поставлена, коли та баба юною дівкою була. Але як вони її тягнуть,
через вікно, це страшне!.. Причому, це ж публіка яка? Науковці, кандидати наук,
інтелігенція всяка, яка ходить по цих селах. А жодного депутата мені не вдалося
витягти. В Товстому Лісі згоріла церква (я знала, що вона згорить, бо в
мертвому селі стояла, скрізь сухо, іскра — і все, а поки ж пожежники
під’їдуть). А церкві років триста! Дивовижна церква була. Подзвонила одному
депутатові (до речі, добрий мій знайомий), і кажу — у вас там комісія
духовності і культури. Ні, каже: культури і духовності. Це дуже суттєво!
Отака-то церква є, вона згорить, поїдемо і щось зробимо. Є розчин вогнетривкий,
яким можна її обробити. Або у Ростислава Андрійовича була така гарна ідея — все
цінне з тих сіл перенести і зробити музей над дорогою... Щоб на виду це все
було.
І депутат мені відповідає: «У нас зараз конституційний процес». Я кажу: «А
свого заступника?» «Ні, він також не може»... Церква згоріла — якраз майже на
десятиліття Чорнобильської катастрофи — 24 квітня 1996 року. Ми приїхали з
Сергієм Марченком, ще димок такий в’ється, два села вигоріли — отакий чорний
тунель. Нова Красниця і Товстий Ліс. Частина Річиці згоріла. Телефоную я тому
депутату: «Так церква у Товстому Лісі згоріла». А він каже: «А у нас у
Верховній Раді кажуть, що тільки частина лісу згоріла». «Це не ліс, а Товстий
Ліс — так село називається!»... Все, ніхто й пальцем не ворухнув. Більше я до
нього не зверталася. А церкву можна було врятувати. Вона загорілася, та коли
приїхали пожежники, підступитися вже не можна було. Там такий добрий брус був».
Ростислав Омеляшко з певним оптимізмом доповнює: «Але ми встигли відеозаписи
здійснити, архітектор зробила попередній обмір цієї церкви. Можемо її відновити
за кресленнями, фотографіями. Цікава деталь: церква згоріла, тоді, коли люди
приїхали на гробки. Повертаються до своїх хат, а село вже горить! І церква
(знімав Сергій Марченко) горіла зсередини, не ззовні. Очевидно, був підпал. Ми
переселенців розпитували, на камеру відзняли свідчення. Літали якісь вертольоти
того дня, щось там кидали... Від усього села залишилася двоповерхова
амбулаторія і частина клубу».
Кінотеатр у Чорнобилі — прообраз музею етнографії північного Полісся
Коли наша невелика група в’їжджала в перші села 30-кілометрової зони, ми
практично не бачили вулиць, які йшли від траси. В Заліссі, великому селі, що
буквально поруч із Чорнобилем, зо два десятки вулиць — це суцільні джунглі.
Важко не те що пройти, а й сфотографувати. Гадюки, дикі кабани, вовки, злочинці,
бомжі… Експедиції працюють узимку. Як каже Ростислав Омеляшко, «коли листя ще
нема, або вже нема». Експедиція іде зоною, попереду завжди
автоматник-міліціонер, який тримає в полі зору всіх. «Ніхто не має права зайти
сам до хати, можна і в криницю впасти, під підлогу завалитися — ніхто не почує,
не знайде. Плюс радіація. До Чорнобиля більш-менш чисто, а за три кілометри, за
Лельовом, у заприп’ятських селах і 1500, і 2000 мікрорентгенів. В Чорнобилі —
35—50, а в Києві для порівняння — до 25 мікрорентгенів».
У чорнобильському кінотеатрі знаходяться експонати, які учасники експедиції
врятували від небуття, повитягували з радіації, з мертвих сіл. Це й є фрагмент
майбутнього музею, який має змоделювати історію і культуру північного Полісся
до катастрофи. Перше враження: я подумав про ті тисячі рук, які все це колись —
десятки, сотні років тому — витворили, є відчуття — з любов’ю. Все кануло в
Лету?
Ліна Костенко так не вважає: «Через що ми журналістів покликали? Це
експедиція, якій немає ціни. Іде двадцятиліття Чорнобильської катастрофи. З
Парижа приїжджає жінка, яка цікавиться цим питанням, хоче записувати програму
на радіо. Дзвонять із Німеччини зелені, депутати Європарламенту — хочуть
подивитися, що у нас тут робиться, підготувати конференцію про Чорнобиль.
Зелені Європарламенту цікавляться, з Парижа дзвонять, хтось робить конференцію,
хтось виставку, а у нас — ні бум-бум, а прийде двадцятиліття, і будуть писати
взагалі: про техногенні аспекти, про те, що МАГАТЕ сказало, що не вистачає
грошей, щоб перетворити на екологічно чистий об’єкт саркофаг. Такими темпами і
з таким підходом вони нічого не «перетворять». От литовці закривають
Ігналінську АЕС до 2030 року по етапах, і за 25 років матимуть екологічно
чистий шматок землі — у них це все по сантиметру, бо вони люблять свою землю. А
у нас до 2030 року збираються добудувати ще 11 блоків, усе засмітити, все
загидити, потім приймати з Європи відходи і тут же все валити через наші
голови. І ви знаєте, мені чомусь здається, і не тільки мені, я думаю у
Ростислава Андрійовича давно така думка визріла, ця експедиція перетворюється
на науковий центр по врятуванню і збереженню культурної спадщини Полісся, і не
тільки Полісся, а всього того, що загрожене (і можна врятувати превентивно), що
загинуло в Україні. Оце все з мертвих сіл повитягували, з радіації. І чи не
можна гуманітарний аспект катастрофи поставити на наукову основу?! В експедиції
стільки розробок, стільки написано, знято, сфотографовано. 27 книжок видано.
Три томи тільки мови одного села Машеве! Отакі грубезні три томи — мова одного
села. Це дивовижно!
Думаю, що необхідно дати нову тональність самому уявленню про Чорнобильську
катастрофу. Не можна так, як наші кажуть — дайте гроші на саркофаг. Оцей
підхід, культурологічний, гуманітарний, наш людський підхід, дає зовсім інше
розуміння цієї проблеми. Треба відстежувати цю тему. А головна сенсація: в
мертвому місті відкопали городище XI—XII століття. Наближається двадцятиліття
Чорнобильської катастрофи. На весну там усі заговорять. 27 квітня забудуть. Як
вивчають тут Україну — ніде не вивчиш!»
«Стежка сталкерів», яка вивела до 900-річного Чорнобиля
Археологи, які працюють із Центром на договірних засадах, кілька тижнів тому
знайшли поселення кінця XI — початку XII століття на високій горі, майже в
самому центрі Чорнобиля. Молоді хлопці, в основному луганчани (є один киянин),
шукали середньовічний Чорнобиль біля Іллінської церкви, неподалік Центрального
парку міста. Але знайшли ще одне високе місце в колишній житловій зоні і таки
їм усміхнулась удача. Ми продиралися хащами між будинків до місця розкопу, й
один із археологів сказав: щоденний похід нагадує йому мандрівку «стежкою
сталкерів».
Це місто вперше згадується в Іпатіївському літописі 1193 року: князь полював
тут на турів. 1993 року відзначали 800-ліття Чорнобиля.
Шар XII століття свідчить: у городищі жили непрості люди. По-перше, кісток
домашньої худоби знайдено не так уже й багато, а в основному кістки лосів,
оленів; можливо — попередньо — й турів (це все ознака, що тут було місто). На
цьому місті простежується життя, яке характерне для давньоруської фортеці.
По-друге: надзвичайна кількість скляних браслетів. Це вже взагалі індикатор
міського життя, в селищах таких знахідок не буває. Археологи знайшли їх уже
кілька сотень! Браслети знаходяться, як правило, на залишках житла. Серед
знахідок — залізні фібули XI століття скандинавського походження. Не забуваймо,
що поряд із Чорнобилем проходив знаменитий «Шлях з варяг у греки».
Простежуються навіть паркани XII століття, які відділяли одну садибу від іншої.
Городище було спалене, скоріш за все під час князівських міжусобних війн, які
вирували на Київській Русі періоду роздробленості. Чорнобиль — це крайня північ
Київської землі, недалеко до кордонів і Турово-Пінського князівства, і
Чернігівського, і Смоленського, і Полоцького князівств.
«Кам’яні стражі мертвих сіл», або «Никто не забыт, ничто не забыто»
Як і по всій Україні, в селі Товстий Ліс стоїть пам’ятник солдатам Великої
Вітчизняної, з яким пов’язана невимовно тяжка для сприйняття історія. «Тут
пам’ятники солдатам не такі як в інших місцях, бо там стереотипніші, —
розповідає Ліна Василівна. — А тут вони не дуже вмілі, і скрізь різні
пам’ятники. Я їх називаю кам’яні стражі мертвих сіл. Молоді хлопці, які зі
страшних чагарів виглядають. Він може бути в чагарях, а на нього осипається
весною вишневий цвіт… Це дивовижні пам’ятники. Причому один уже провалюється,
другий весь у цвіту. А там у Товстому Лісі молодий хлопець стоїть між двома
деревами. І коли була пожежа, обидва дерева горіли, і цей пам’ятник такий був
розпечений, що у нього тріснули груди, отак навскоси. Це страшно дивитися. Коли
ми приїхали, димок йшов із печей, що залишилися... «Никто не забыт, ничто не
забыто». Все обгоріло, почорніло, а стоїть солдат між двома обгорілими деревами
і груди тріснули, як на війні. Символічно і так страшно. І тоді ми ще знайшли
якусь бляшаночку в калюжі води і наскубли квіточок біленьких. І поставили цьому
солдатові.
У нас депутати сваряться, я була українською буржуазною націоналісткою за
радянської влади, а тепер «в еміграцію їду». Я не буду тікати в Європу чи в
Америку. У мене є своя еміграція. Слава Богу, дякуючи експедиції, вони мене
приютили, так я в своїй еміграції тут знаходжуся. І ніхто не бачив, що кілька
тих людей шукає тої бляшаночки, щоб поставити тому солдатові, а у солдата
тріснули груди.
І тут же поруч амбулаторія, лікарня, де збереглися документи. Боже мій, які
документи! Там маленькі книжечки на новонароджених: як патронажна сестра
обходила всіх тих людей, і як вони росли змалечку. Тут же — крісло гінекологічне,
де народжували жінки, за яких цей солдат боровся, і тут же зошит — «Алкоголіки
села», і зошит, в якому аборти. І от я почала вивчати і той, і той зошити. Які
хочете хвороби: шизофреніки, олігофрени; у одної селянки якась меланхолія,
когось укусив кліщ... Але найбільше шизофреніків і олігофренів. Дивлюся, де
алкоголіки: він же і алкоголік, і шизофренік, він же і олігофрен. Далі, як їх
лікували: такому-то прописано те-то, якась терапія, такий-то виїхав, такий-то
вмер. Олігофрен — забрали до армії. Приношу зошити в автобус. Кажу: «Чули щось
подібне?» Дівчинка з телебачення каже: «Мабуть, «вялотекущая» була...»
Олігофрен — «вялотекущий»... А потім, коли я чула по телевізору, як якийсь
старшина-олігофрен забив насмерть солдата, так оце вам і картина. Розумієте, це
ж історія. Уявляєте собі! Але коли принесла зошити у машину, з нами був
дозиметрист, і він звелів їх викинути. Каже: «Я за вас отвечаю». Я не дозволяла
їх викидати, а він їх вихопив і викинув у дощ. В експедиції є справжній, за
освітою, архівіст, і я також займаюся архівами». Це мікроісторія, з якої
цеглина за цеглиною будується справжня історія народу. Де ще письменник матиме
таке підживлення? А Ліна Василівна вже завершує роботу над повістю про зону.
«Села нема, а панорамне фото — є!»
«У Заліссі працюємо, — розповідає Ростислав Омеляшко, — Чуємо, собака десь
бреше. Це ознака, що людина тут є. В пустих селах немає ні котів, ні собак. Їх
відстрілювали відразу після катастрофи — «косили», щоб не розносили радіацію.
Ми вже на подвір’ї, виходить чоловік у фуфайці. Представився: Микола Філоненко.
Виявляється, працює на станції, приїжджає на вахту і живе у хаті своєї жінки. А
родом із села Копачі, яке давно вже закопане в землю. Там тільки курган
залишився.
Розговорилися, виносить фотографію Копачів 1972 року. Його родич виліз на
високу грушу, на місці, де колись церква стояла, і ось так три фотографії
зробив (панорамні). Уявляєте — села нема, а фото — є! І пан Микола дав нам ці
фотографії. Піти у мертве село Залісся, щоб знайти там живі Копачі! І потім ми поїхали
в Лихнівку Баришівського району, де живуть переселенці з Копачів. Люди
збіглися, розповідали: що це — вулиця Гагаріна, що тут така-то баба жила, а тут
— дід жив, а тут така сім’я. Одне слово — Копачі ожили. Ми фотографії
просканували, зробили велику панораму»
«Крізь порошу зимову виносили Митю»,
або «Танці смерті»
«Ліквідувати аварію не можна, — продовжує Ліна Костенко. — Щось одне
почистять, інше забруднять. Скільки тут крадено. Як тут усе залізо покрадено.
Село може бути мертве, отако трава і бур’ян, але дроти зняті. Там до стовпів
приставлені драбинки — в хатах беруть... Я думаю, що це така крадіжка, такий
злочин! А мені кажуть, не турбуйтесь — пункти прийому в самому Чорнобилі є. Як
кажуть «блатные»: «Все схвачено». Абсолютно.
А ці бідненькі, патріоти — збирають усе те, на чому руки людські. Все, що
селяни робили, якісь вила, бодні, кадуби (ці кадуби мають імена — десь у нас
Митя є, той що з села Залісся). Ви б побачили, як вони виносять ці кадуби з
села, крутить сніг, а хлопці несуть на плечах того Митю. Я думаю, Боже: танці
смерті. І вони несуть як домовину України, як труну. Я думаю, де те кіно, щоб
оце все зняти! Розумієте, як вони крізь порошу зимову в Заліссі виносили
Митю... А збоку дивлюся — ну точно як труну виносять. І я чую танці смерті. І
на кожному кроці такі кадри. А далі вони щось знайшли, і загородили мені
дорогу, й не пущають. А я ломлюся в повітку, а вони не хочуть мені експонат
показати. А потім призналися, що там голова кози... Значить, хтось промишляє,
хтось козульку там прибив.
Далі — сніг, вікна розчахнуті, розбиті. Ми заходимо, я бачу, що сніжком
припушені фотографії людські. Нахиляюсь, руки мерзнуть, я починаю людські
обличчя одтирати від снігу. І бачу свої руки, які відтирають від снігу людські
обличчя, і думаю — Ліно, що ти робиш? Кому це треба? Нікому не треба! Але мені
це треба! Розкажи нашим депутатам, вони не зрозуміють, чим ми тут займаємося.
Стоїть Раїса Володимирівна Чугай (доктор наук зі Львова) у мертвому селі,
асфальт давно вже розплавився, поріс уже мохом, і вона побачила наличники. Ми
всі в камуфляжі. Дехто навіть тут і в Чорнобилі не знає, чим ми займаємося:
«Какая-то интеллигенция странная приехала, в камуфляже ходит». Вона мені каже:
дивіться, які наличники! Читає мені лекцію в мертвому селі про наличники Полісся.
Вона робить таку наукову полеміку: каже — а такий-то на конференції сказав, що
тут немає наличників. А я їм скажу… Вона робить мені конференцію в мертвому
селі. Я вам скажу — так можна жити! Мене, наприклад, така еміграція влаштовує».
Збирається команда для поїздки на екскурсію в Чорнобиль 27
лютого - п’ятниця.
Вартість - 425 гривень + дорога до Києва.
В ті 425 грн включається 1.Всі організаційні питання, 2.Дорога з Києва до Зони
відчуження, 3.Екскурсія в Зоні 4.обід чистими продуктами в Зоні 5.Повернення
назад до Києва.
Фактично екскурсія триває цілий день.
Треба зібрати команду - 17 людей - тоді буде така ціна, яку вказав вище, інакше
вийде дорожче.
В Зону пускають тільки повнолітніх. Сам був там минулого року - враження супер.
Це не Єгипет і не Карпати, де був кожен другий - троха фоток і вражень тут
www.20minut.ua/news/120992 .
Щодо опромінення - то ту дозу радіації яку отримуєш там за день прирівнюють
десь до однорозавого проходження флюорографії.
Зголоситися потрібно до середи -18 лютого. Зголошення - означає подача
паспортних даних для отримання пропуску, та завдатку -200 грн.
Питання і пропозиції - 8 (097) 9330285, ICQ - 405127807, andriy.yanek@gmail.com
saymon
13.02.2009, 08:48
Круто. Я б поїхав. Але зимою там не дуже приємно мабуть. От
якби влітку.
Поіздки ще плануються? Вони будуть систематичними чи це лише один раз?
Yanek
13.02.2009, 08:53
Круто. Я б поїхав. Але зимою там не дуже приємно мабуть. От
якби влітку.
Поіздки ще плануються? Вони будуть систематичними чи це лише один раз?
Ну суть така. я зібрався їхати з друзями. Але коли мені сказали ціну - то я
припух трохи. Бо якщо їхати припустів там 5 чоловік, то там за тисячу виходить.
17 людей то найдешевший варіант.
Щодо погоди - на 27 лютого по Києву планується плюсова темпаратура і сонце.
В майбутньому можу помогти з організацією, але знову виникає питання набору
групи.
По можливості хто переглядає, закидайте інфу знайомим.
LutsifeR
13.02.2009, 16:48
А якщо група більше 17 чоловік буде, то ціна відповідно
менша?
А то нема зараз таких грошей(
SaintOK
13.02.2009, 17:09
Я назбирав 3-4 людей + я) але нам зараз не
виходить........ми планували на весну.......ті хто був вже,казали що в слякоть
і вологу погоду трохи не то,але хз що буде 27-го.........якщо плануватимете ще
весною, то кажіть,гадаю організуєм 17 чол.
Comix
14.02.2009, 01:54
saymon
їдем літом ;)
Summer time
14.02.2009, 07:17
Ближче до весни я б поїхав з дівчиною.
The Bluest Eye
14.02.2009, 14:46
давайте дійсно, коли буде тепліше
я тоді реально більше народу б назбирала:m_leb:
Yanek
14.02.2009, 15:33
17 людей - ціна найдешевша. Якщо більше - то тре замовляти
великий автобус. До 17 - це бус.
Звичайно літом може і класніше. Я хотів їхати ще раніше, десь в ці дні, але там
проблема, що запис наперед, бо кулькість заїздів туда обмежена, і тре
погоджувати час.
Вільний день був - 27. Мені і друзям підходив, то я вирішив не відкладати на
потім...
Чи ви думаєте, що літом легше буде зібратися...там вже моря підуть..карпати...
Dotch
14.02.2009, 16:19
які моря, які карпати. криза кличе в чорнобиль.
Sem
14.02.2009, 16:19
Весною думаю самий оптимальний варінат. але це ІМХо тут як
для кого ))
Dotch
14.02.2009, 18:32
шановний Yanek. чому б посто не написати "газєтьонка 20
хвилин відсилає мегажурналіста, провідного слідопита, пошуківця та аналітика
тайни "Есперанза" (http://te.20minut.ua/news/142791), автора
славнозвісної статті з фоткою ржачного коня, автора статті "шо
дєлать", "вже здєлал" та "Врмврм". але так як гроші на
відрядження були просрані з веселими курвами та сумними клоунами - світла
голова збоченого ентузіазму придумала акцію "Допоможи Янику".
я вже уявляю статтю - "двоголові мутанти пікетують атомку",
"рибокраб харчується водою!!111", "в зоні звіроовочі читають 20
хвилин!!111".
пиши ще! ОЯЄ!!11 ПИЩПИЩ!!11
Princess
14.02.2009, 18:48
ну, собсна, попередній матеріал на цю тему був нічо такий,
так що не тре тута так Яника критикувати))
а, по-друге, я б теж краще весною зїздила, або літом...
але, напевно, поїду цього разу))
Dotch
14.02.2009, 18:54
але, напевно, поїду цього разу))
бо якщо всьо провалиться, то Яник більше нікуди не поїде.
Rockgorn
14.02.2009, 20:58
раз мені 16 то значить незя?:(
mZiG
15.02.2009, 19:43
був вересні... незабутні враження...
хто боїться- не варто боятись...
хто вагається- варто зїздити...
беріть хліба побільше... риби коні
scratch
15.02.2009, 22:10
тре взяти пейнтбольне знаряддя, жовті і сині кульки і
поганяти ))))
StealZ
16.02.2009, 11:07
я б не проти поїхати ...
пянка буде?
Comix
17.02.2009, 22:16
я б не проти поїхати ...
пянка буде?
полюбому буде, ібо бути в чорнобилі тверезим, якось непасує ;)
Romko_7
18.02.2009, 20:31
полюбому буде, ібо бути в чорнобилі тверезим, якось непасує
;)
Пяних певно радіація не пробиває.
http://www.youtube.com/watch?v=NKmYf4GpeYI&feature=related
Нефігово дозиметр пищить...
Yanek
19.02.2009, 23:30
Поїздка урочисто заламалася.
Найшлося шестеро людей, які не були готові платити по тисячі гривень за
екскурс.
Можливий ще варіант на середину березня - якщо вдастся приєднатися до великої
групи. якщо хтось надалі цікавиться - пишіть, дзвоніть, передавайте гроші..
Dotch
20.02.2009, 18:13
то статті з монстрами не буде? :-(
Sirco
23.02.2009, 16:28
фак...я би зїздив! Але культурно, пофоткатись! там певно
ужасно-а.і.євший креатіф! Одна із мєчт))
Rockgorn
23.02.2009, 20:14
якщо народ набереться, то і я поїду:)
werwolf-eine
23.02.2009, 22:08
Якщо в мене будут гроші я б поїхав в березні, але щоб хтось
ще їхів такий хто пє водку щоб загасити там, і було всьо файно!!!
q3a
24.02.2009, 05:02
шо то плять за тарифи такi? 1000 баксiв за прогулку в себе в
державi... уроди...
Rockgorn
24.02.2009, 18:22
шо то плять за тарифи такi? 1000 баксiв за прогулку в себе в
державi... уроди...
"Вартість - 425 гривень + дорога до Києва."
де ти тих 1000 баксів надибав?:)
Dotch
24.02.2009, 19:36
тишча певно за одну тушку.
LutsifeR
28.02.2009, 16:42
А лічильник Гейгера дають?
шукаю істину
02.03.2009, 15:12
А мені швидше , ніж після 20 квітня ну ніяк :( скиньте
контакти людей , будь-ласка, які займаються організацією екскурсій в Чорнобилі.
можливо самотужки щось ближче до літа придумаємо
Svetlana
02.03.2009, 15:19
"Вартість - 425 гривень + дорога до Києва."
де ти тих 1000 баксів надибав?:)
425грн*17чоловік = 7225 грн = близько 1000 дол.
Rockgorn
02.03.2009, 19:49
425грн*17чоловік = 7225 грн = близько 1000 дол.
не було сказано, що зі всіх разом 1000:)
ptenets
03.03.2009, 16:12
Шось дуже круто! так як на 7 днів з проживанням в 5* готелі
з системою "все включено"?
Dreamland
11.03.2009, 09:27
ну і? хтось їздив 27 лютого? де фотки? де звіт? де враження?
...нудно з вами.
Stanislav
11.03.2009, 09:37
Всі осліпли від радіації :)
Princess
16.03.2009, 16:19
ну і? хтось їздив 27 лютого? де фотки? де звіт? де враження?
...нудно з вами.
Допис №21. Чи ти читати не вмієш? Там все сказано.
Dreamland
17.03.2009, 13:04
Допис №21. Чи ти читати не вмієш? Там все сказано.
ніхто не зїздив і не побалував форумчан історією та світлинами з тотих
місцин....
Исконные земли Киевской Руси в первых десятилетиях XII века
вступают в период ранней феодальной раздробленности. Тогда же на политической
карте этой территории возникают около, 15 независимых княжеств, из которых пять
- Киевское, Черниговское, Владимиро-Волынское и Галичское - находились пределах
сегодняшней Украины.
Северо-западные и западные районы Киевской земли, как свидетельствует летопись,
уже в конце X столетия были покрыты густой сетью городов, феодальных замков и
селений, расположенных на берегах речек Припять, Тетерев, Здвиж, Ирпень, Уж,
Случь, Уборть. Летопись называет тут Искоростень (ныне Коростень), Овруч,
Вздвижен, Мильск, Мичськ, Полонный, Семоч, Заречск, Ушеск, Городок, Колодяжин и
др. Среди этой когорты славных исторических имен почетное место занимает
Чернобыль.
Первые сведения о Чернобыле находим в Ипатьевской летописи. Они датированы 1193
годом. В летописи записано, что князь Вышгородский и Туровский Ростислав - сын
великого князя Киевского Рюрика (княжил с 1180 по 1195 гг.) "...ехал с
ловом от Чернобыля в Торцийский...". Это первое летописное упоминание о Чернобыле
в официальных исторических кругах принято считать датой возникновения города.
Свое имя Чернобыль, вполне вероятно, получил от слова "чернобыльник"
-так в старину в простонародье называли полынь.
Вместе с тем в Лаврентьевской летописи мы находим запись, гласящую о том, что,
когда великий князь киевский Мстислав, сын Владимира Мономаха, в 1127 году
послал братьев своих против кривичей четырьмя дорогами, то Вячеслав и Андрей
пошли на них с Туровским и Владимирским войсками к городу Изъяславлю, а Всеволоду
Олеговичу приказано было идти со своими полками через Стрежев к городу
Борисову..
Стрежев был самим южным городом Полоцкого княжества, куда Рогвольд около 1160
года посадил Всеволода Глебовича, отнявши у него Изъяслав. При этом князе
Стрежев считался удельным княжеством, зависившим от Полоцка и, находясь на
южной его границе, был как бы на страже половецких земель от Киева.
Сам Стрежев, его детинец, расположен несколько выше (в 2-х верстах к северу, на
горе) от Чернобыля по правому берегу реки Припять, в урочище, которое, по
воспоминаниям старожилов, до последнего времени называется тем же именем. Еще в
конце XIX века на месте Стрежева отчетливо были видны земляные укрепления,
валы, рвы и курганы времен Киевской Руси. В одном из курганов, который назывался
Татарским, найдено железное оружие, а также клад ювелирных бронзовых и
серебряных украшений ХМ-ХШ столетий.
В связи с этим отдельные исследователи истории г. Чернобыля приходят к выводу,
что упоминание в Ипатьевской летописи о Чернобыле есть ни что иное, как
упоминание о переименованном городе Стрежеве.
Это вполне логический вывод, т. к. получив в свои владения одну из южных
Половецких крепостей, киевские князья в XII в., путем ее дальнейшего
укрепления, расширения, а в последующем и переименования, стремились положить
конец посягательствам Полоцка на Правобережные земли Киевской Руси. Исходя из
последнего, следует или возможно считать фактической датой основания г.
Чернобыля - 1127 год, или, по крайней мере, считают эту дату началом освоения
Чернобыльских земель. В то же время нельзя не упомянуть и о другой гипотезе
возникновения Чернобыля.
Древнейший историк Геродот в своих исследованиях и описаниях Скифских племен
указывает, что на территории, расположенной выше впадения в Днепр реки Тясмин
территория (Черкасской области) лежали страны Андрофагов (людоедов) и
Меланхлевов (черноплащников). Страна Меланхлевов, была единственной территорией
на землях современной Украины и Белоруссии, где коренное население, в отличие
от окружающих, в течение своей истории предпочитало носить черные одежды. Ряд
историков-исследователей древней Руси считают, что своим происхождением
названия города "Чернигов", "Чернобыль" обязаны именно
привычке населения "черноплащников".
Главный период истории Чернобыля совпадает с татаро-монгольским нашествием, и
какие-либо данные о нем практически отсутствуют. В то же время следует
отметить, что местоположение Чернобыля относительно крупных городов и поселений
того периода истории Киевской Руси, его отдаленность от них, лесистая, болотистая
местность, покрытая значительным количеством малых и больших рек, позволило
городу, вскоре после его захвата татарскими полчищами, возродиться.
В хронике Стрыйновского можно прочесть о воеводе хана Батыя -Кайдане, который,
услыхав, что Жмудский князь Эрдзивилл овладел разоренным Батыем русскими
княжествами Новогрудским, Подляшским, Брестским, Дрогическим и др., послал к
нему своих басканов требовать дани и сам двинулся против него войсками.
Эрдзивилл отказал в дани, а пошел с собранным им русскими, эсмуйдскими и
литовскими войсками к Кайдану на встречу. Противники сошлись на том месте, где
Припять впадает в Днепр. Под прикрытием лесов Эрдзивилл неожиданно напал на
татар и разбил их. Это была первая победа русской Литвы над татарами в первой
половине XIII в.
Вторая половина XIII и XIV веков были свидетелями очень быстрого
распространения власти Литовских князей над соседними землями Белоруссии, а
потом и Украины. В 1320 году Литовский князь Гедеминас подчиняет себе Киев.
Наступает присутствие на Украине вооруженных отрядов Литовских князей в
значительной мере ограничило набеги татар на Киевские земли.
Границы Киевского государства были опоясаны укрепленными пунктами, т. е.
впереди мирных поселений выдвинуты были "замки". Наличие замков в то
время еще не означало прочного заселения территорий, прилегающих к ним.
Вокруг замков были пустынные степи, по которым могли двигаться, хотя и с
минимальной свободой, группы кочевников. Такой исключительно военный характер
имели самые отдаленные украинские земли. Внутри государства укрепленные
поселения уже в начале XV в. сделались тем ядром, около которого
кристаллизуется мирное гражданское население.
К числу таких городов относились Киев, Житомир, Овруч, Чернобыль, Канев, Остер,
Любеч и ряд южных городов степной зоны Украины.
По существующим источникам в период с 1473 по 1482 годы Чернобыльский замок был
разрушен. В уставной грамоте Литовский король Сигизмунд I, 8 декабря 1507 года
предписывает, чтобы в Чернобыле, как в пограничном городе ".., люди
церковные, княжеские и панские отбывали недели" - несли стражевую службу.
Привлекаемых к несению службы не имели права заставлять работать на земле, а
использовались они "... за гонцов, как было при великом князе
Витольде...".
Уже в 1523 году Сигизмунд I жаловал грамоту киевскому землянину Дмитрию
Ивашенцовичу на Чернобыльский замок - "... ижъ онъ тотъ замокъ сваими тежъ
лидьми робилъ".
Король дал этот замок Ивашенцовичу в правление на 2 года, после того как им
владели Михайло Панша и Криштоф Кмитич. Именно они и считаются держателями
Чернобыля ("держание" - период владения Чернобыльским замком,
согласно заранее оговоренным условиям от одного до двух лет). Таким образом,
можно установить, что период первого "державица" Чернобыльского замка
относится к 1521 году.
С этого времени принято считать и создание Чернобыльского повета. В литовский
период деление земли на поветы обуславливалось потребностями замковой службы, С
возникновением замков к ним начинали «приписывать» окрестные села и селения.
(Продолжение следует)
«Вестник Чернобыля» №85-88 1998
г.
yezan
08.07.2007, 10:32
|
